Новини
01.09.2017
Інтерв'ю з трьома найповажнішими переможницями
Проект Made in Slavutych об'єднує і відкриває людей одне одному. Знайомтеся з трьома найповажнішими переможницями, які у жовтні поїдуть до Чехії!
Книшевич Валентина Семенівна, 79 років, працювала учителем російської мови та
літератури, наразі пенсіонер. Хобі – плетіння, спортивні заняття, туристичні подорожі, активний
користувач інтернету.
- Про моє життя. Мій чоловік народився в Україні, але так склалося, що він довгий
час працював у
Росії. Одного разу він поїхав у відпустку на батьківщину, телефонує мені й каже: «А я вже
влаштувався на роботу на Чорнобильську АЕС й чекаю тебе з дітьми тут!». Так ми переїхали до міста
Прип’яті, а вже після аварії 1986 року ми опинилися у Славутичі. Мій чоловік пропрацював на ЧАЕС 30
років, він був фанатом своєї роботи, дуже переймався й переживав усі наслідки аварії, адже тоді
загинули його колеги…
Читати більше...
Читати більше...
Чугунова Ніна Олександрівна, 77 років, працювала інженером, наразі пенсіонер. Хобі
– малювання, рукоділля, садівництво.
- Про моє життя. Мій чоловік народився в Україні, але вступив до інституту в Росії.
Ось так, після завершення навчання, ми з ним потрапили до далекого Комсомольська-на-Амурі (Росія).
Коли тільки-но Чорнобильска станція почала будуватися, ми приїхали до міста Прип’яті, адже мій
чоловік був фахівцем-атомником, й на момент аварії 1986 року він уже був начальником другого
реакторного цеха. Після аварії на ЧАЕС мій чоловік дуже довго хворів, адже отримав велику дозу
радіації. Коли він одужав, не зміг сидіти без роботи – ми тоді поїхали на Мінську АЕС (Білорусь), що
тільки-но почала будуватися. Але нас «кликала» рідна ЧАЕС, і в результаті ми повернулися до Києва, а
згодом переїхали до молодого міста Славутича. Мій чоловік – це єдиний чоловік, який після такої
важкої променевої хвороби повернувся на роботу, всі його колеги тоді померли… Я дуже сумую за своїм
чоловіком – він уже помер, але я маю сина, якому 45 років, його робота також пов’язана з атомною
енергетикою.
Читати більше...
Малишева Лідія Петрівна, 78 років, працювала інженером-техніком, наразі пенсіонер.
Хобі – рукоділля, вишивка.
Про моє життя. Життя моє було непростим – передчасно загинули обидва моїх сина. Й старший Євген, й молодший Павло загинули, коли рятували людей, але за різних обставин. Чоловік мій також помер… Він пропрацював на ЧАЕС 25 років, а до цього ми певний час жили спочатку у Росії, потім під Одесою (Україна). Ми тоді, у 1977 році, приїхали до Прип’яті, яка ще тільки-но будувалася. Мій чоловік був електриком-релейником, його захопила міць електростанції-новобудови, а я разом з дітьми просто їхала туди, де він, де його робота. Вважаю, що чоловік – історична особа, адже він запускав перший блок ЧАЕС
Читати більше...
Про моє життя. Життя моє було непростим – передчасно загинули обидва моїх сина. Й старший Євген, й молодший Павло загинули, коли рятували людей, але за різних обставин. Чоловік мій також помер… Він пропрацював на ЧАЕС 25 років, а до цього ми певний час жили спочатку у Росії, потім під Одесою (Україна). Ми тоді, у 1977 році, приїхали до Прип’яті, яка ще тільки-но будувалася. Мій чоловік був електриком-релейником, його захопила міць електростанції-новобудови, а я разом з дітьми просто їхала туди, де він, де його робота. Вважаю, що чоловік – історична особа, адже він запускав перший блок ЧАЕС
Читати більше...
Арина Старовойтова, локальний координатор проекту «Made in Slavutych»
Олена Дячук, фотограф проекту «Made in Slavutych»
